КАНУ́Н, у, ч., заст. Мед, пиво на храмове свято. Пішов по канун та там і втонув (Номис, 1864 №10929); Всі взяли по ложці кануну (Л. Янов., І, 1959, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 90.

Канун, ну, м. Медъ, который варять къ храмовому празднику. Пішов по канун, та там і втонув. Ном. № 10929.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 215.

кану́н —

1) вид наповненого їжею кошеля як найстарішого жертовного приношення; означення календарного передсвята; також мед, пиво на Храмове свято. Пішов по канун та там і втонув (М. Номис);

2) ніч, проведена біля покійника напередодні похорону, та похоронна страва, яку ставили коло покійника.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 272.