КАНА́Т, у, ч. Дуже міцний грубий мотузок із волокна або дроту; линва, кодола. З обох боків спирають його [Дніпро] високі скелі, і біля Кичкасового перевозу тече він узенько, так що вже пором ходить на канаті (Стор., І, 1957, 250); [Олеся (читає):] «Цілу осінь переносив я на пристані мішки, сіль, рибу, канати, залізо…» (Кроп., II, 1958, 301); Буксирний канат обвис, плюснув у воду (Донч., VI, 1957, 505).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 87.