КАНА́ВА, и, ж.
1. Довга заглибина, викопана в землі; рів. Як стрибоне [жеребець] раз, удруге, плиг через канаву і покотив скільки видно степом, мов на крилах (Стор., І, 1957, 183); — Кругом палацу глибока канава, на канаві міст (Н.-Лев., III, 1956, 293); Вода з безперервним шумом обвалювалась униз між кущі, звідки брали початок зрошувальні канави (Гончар, Таврія.., 1957, 115); Осушувальні канави.
2. заст. Канал. Ой обізвався козак молоденький воєводі за плату,— ой набили на ноги кайдани, дали в руки лопату, ой послали на вішню [вічну] роботу та канави копати (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 86.