КАМІ́ННЯ, я, с. Збірн. до ка́мінь 2, 6. Разом з піском хвиля викидала з дна моря на берег каміння (Коцюб., І, 1955, 391); Ідучи вулицею, Іван спотикався об каміння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 30); Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: .. на пальцях скілька перснів з дорогим камінням (Л. Укр., III, 1952, 177); Коштовне каміння.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 83.

Каміння, ня, с. соб.

1) Камни. На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума про братів озівських. Зможе Бог з каміння свого підняти дітей Авраамові. Єв. Л. III. 8.

2) Жернова.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 213.