КАМИЛА́ВКА, и, ж. Високий циліндричний із розширенням догори головний убір з оксамиту, що носять православні священики як відзнаку, нагороду. — Не забувайте, що мій дід був тридцять років благочинним, мав камилавку та золотий хрест на грудях (Н.-Лев., III, 1956, 348); — Добрий вечір добрим людям! — безтурботно, щасно вклоняється [отець Миколай] столам і бережно скидає камилавку (Стельмах, І, 1962, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 83.