КА́МЕРНИЙ¹, а, е.

1. Прикм. до ка́мера 1.

2. спец. Який складається з камер (у 2 знач.). В господарствах поліської зони [Волинської] області для сушіння трави й сіна застосовуються стаціонарні камерні льоносушарки (Наука.., 10, 1963, 30); Камерна піч.

КА́МЕРНИЙ², а, е. Признач. для виконання невеликою кількістю музикантів-солістів або ансамблями з кількох учасників. За повоєнні часи українська симфонічна та камерна музика збагатилася рядом видатних творів (Мист., 6, 1957, 56); Неперевершеним зразком камерної музики є мадригали, коріння яких у народних мелодіях (Веч. Київ, 26.IV 1966, 4); // Який має в своєму складі невелику кількість виконавців (про ансамбль). Композитор [І. Шамо] добре володіє фактурою камерного ансамблю, вміє розкрити національні особливості мелодичного матеріалу (Мист., 1, 1956, 32); // Який виконує соло (про співака). — Ти знаєш: я вирішила покинути оперу… Буду камерною співачкою! (Досв., Вибр., 1959, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 82.