КАЛІ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок.
1. Зазнавати каліцтва, ставати калікою, ранити себе. Тріпався [Петрик], як птах у клітці, і ще дужче калічився (Черемш., Тв., 1960, 37); Вони [втікачі] бігли далі, спотикаючись й падаючи, калічачись об каміння (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 72); // Зазнавати шкоди; псуватися, нівечитися. У цій [п’єсі] виведена сім’я хлібороба, що вийшла у люди, і показано, як то чоловік калічиться, коли його одірвуть від грунту (Мирний, V, 1955, 419); Нівечилася юність, калічилася душа, осідала на ній іржа незрозумілої образи на життя (Ле, Міжгір’я, 1953, 27).
2. Пас. до калі́чити. 95 процентів жінок родили [у дореволюційній Росії] без усякої медичної допомоги, калічилися всякими бабками-знахарками (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 78.