Про УКРЛІТ.ORG

калічити

КАЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех.

1. Завдавати каліцтва кому-, чому-небудь; робити калікою. Всіх калічив [Еней] без розбору І убивав по десять враз (Котл., І, 1952, 260); Ведмеді та дики часто калічать худобу й людей у горах (Фр., VI, 1951, 35); Від страху почала стріляти польська артилерія, але її ядра калічили десятками своїх же (Панч, Гомон. Україна, 1954, 332); // Завдавати шкоди; псувати, нівечити, марнувати. [Орест:] Подумай тільки, подумай, чи варто ж калічити своє життя через якусь.. нервову хворобу… (Л. Укр., II, 1951, 91); — Ти.. до чого дожився мені? Уже калічиш душу власній дитині? (Стельмах, Хліб.., 1959, 472).

2. Вимовляти неправильно; перекручувати, ламати (про мову, слова). Вона була тяжким ворогом того, хто калічив рідну мову, ламав прадідівські звичаї або пнувся в пани, намагаючись стати вищим за селянина (Коцюб., І, 1955, 102); Панотець калічив польську мову немилосердно. Говорив українські слова, намагався лиш виговорювати їх на польський лад (Март., Тв., 1954, 255); Дід ніколи не калічив мови, ..не пристосовувався до дитячої говірки (Ю. Янов., II, 1954, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 78.

Калічити, чу, чиш, гл.

1) Увѣчить, калѣчить. Скинь її (свиту) зараз, скинь!. Ти себе покалічиш. — А селяне носять та й не калічать же себе. Левиц. Пов. 159.

2) Уродовать, искажать, извращать. Не з щиростю… приступає до рідного слова, та і почне його калічить. О. 1861. IV. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 211.

вгору