КАЛИ́ТКА, и, ж.
1. Торбина для грошей; гаманець. В кого калитка товста, у того мова проста (Номис, 1864, № 12919); — Чого се він хоче від мене? Чи не грошей часом? — міркував собі Макар Іванович.., виймаючи калитку (Коцюб., І, 1956, 166); Калитка з грішми була у діда в руках (Довж., Зач. Десна, 1957, 469).
◊ Потруси́ти кали́тку (кали́ткою) чию, чиєю — примусити когось або бути змушеним виплатити чи витратити певну суму грошей. Ходімо,— згодився Довбня.— Потрусимо трохи попівську калитку… (Мирний, III, 1954, 206); Такий час настав: і важкий, і надіями рясний. Гей, доведеться, пане, й тобі якогось дня потрусити калиткою (Стельмах, І, 1962, 522).
2. Торбинка для тютюну, яку затягують мотузочком; кисет. Візник, помітивши хлопця з грабками на плечах, надіявся розжитись тютюну, бо вже півдня мучився, бідолашний, а в калитці не лишилося й потерухи… (Іщук, Вербівчани, 1961, 336).
3. анат. Те саме, що мошо́нка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 77.