КАЛИТА́, и́, ж., заст.

1. Торба для грошей. В шкіряних мішках і величних калитах стояли стоси старої, щирозолотої монети (Фр., VIII, 1952, 156); Хозарин дивився якийсь час Амбалові у вічі, потім поліз у кишеню і витяг звідти набиту золотом калиту (Міщ., Сіверяни, 1961, 56).

2. Помащений медом корж, який вживають для ворожіння в день святого Андрія. Їду, їду калити кусати (Чуб., III, 1872, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 77.

Калита, ти, ж.

1) Мѣшокъ съ деньгами. За сиротою Бог з калитою. Ном. № 10703.

2) Лепешка, смазанная медомъ и употребляемая для гаданія въ день св. Андрея. Їду, їду калити кусати. Чуб. III. 259.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 210.

калита́ —

1) (з великої літери) Калита́ = Кале́та = Коли́та — ста­родавнє велике свято на честь бо­жества людської долі, помічника бога Сонця у боротьбі зі злими темними силами; сонце, вірили, з настанням зими поступово вми­рає, і це є результатом підступів, лиходійства цих сил; з часом, за християнства, припасоване до дня Святого Андрія і в народі називає­ться ще Великими вечорницями; див. Андрій 2;

2) = кале́та = кала́та (від калата́тися «гойдатися») — різдвя­ний хліб; з дохристиянських ча­сів — помащений медом ритуаль­ний корж з отвором посередині, який використовують для воро­жіння і молодіжних розваг у день Святого Андрія як відгомін старо­давньої сонячної емблеми (солод­кий корж — сонце, «Коцюбин­ський» — зла сила); «їду, їду кали­ти (калати) кусати (хапати)» — традиційне проказування при грі в Калиту для хлопця («Коцюбин­ського»), що «їде» на коцюбі до підвішеного до сволока чи стелі коржа, намагаючись його укусити; це зазвичай не вдається, бо той гойдається (калатається), а торка­тися його руками (і сміятися) не можна, забороняється; тоді охоро­нець калити («Калиновський») ви­мазує «Коцюбинського» сажею; хто ж не розсміється і вкусить ка­литу, той знову стає в чергу; між тим, хто приїхав кусати калиту, та її охоронцем, відбувався такий діа­лог: «— Здоров, пане Калинов­ський! — Здоров, пане Коцюбин­ський! — Я приїхав калиту куса­ти… — А я буду по зубах кресати! — Ой, будеш, а може, й ні, бо я їду на воронім коні… — Засмійся! — не хочу!» і т. д.;

3) = кали́тка — торба (торбинка) для грошей; га­ман, гаманець. За сиротою Бог з калитою (М. Номис); В кого ка­литка товста, в того мова проста (М. Номис); Скупий збирає, а чорт калитку шиє (М. Номис);

4) тіль­ки кали́тка — торбинка для тютю­ну, яку затягують мотузком; кисет.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 271.