КАЛАТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. калата́ти і калата́тися та звуки, утворювані цією дією. Той стук, те калатання, ті крики на вулиці.. не дають мені й на хвилю спокою (Фр., І, 1955, 226); Гудіння дужчає, за сценою галас, калатання в рейку (Собко, П’єси, 1958, 116); Сів під ялиною, так щоб не спускати з ока шматочка шосе, спроквола прислухався до калатання серця в грудях (Загреб., Шепіт, 1966, 374).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 75.