КАЛАМУ́ТТЯ, я, с., рідко. Те саме, що каламу́ть. Він зімкнув щільно повіки, та миттю гаряча ріка підхопила його.. й понесла в розклекотане каламуття, мов зайця у повінь (Козл., Ю. Крук, 1957, 391); Надворі ж оха завірюха. Мов звір голодний, завива І наддає пергу гризоті Та каламуття голові… (Стар., Поет. тв., 1958, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 75.