КАЛАМУ́ТНО. Присл. до каламу́тний. На столі каламутно біліли дві порожні тарілки (Коцюб., II, 1955, 366); // у знач. присудк. сл. На серці в неї було каламутно (Гур., Життя.., 1954, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 75.