КАЛАМА́РЧИК, а, ч., заст. Зменш. до калама́р 1, 2. Маршалок поставив зі стола каламарчика та перо (Ле, Наливайко, 1957, 105); Тут [на полиці] було аж три чашечки, та все золотом поцяцьковані.., багато каламарчиків, то з тоненькими шийками, то пузатих (Григ., Вибр., 1959, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 74.