Про УКРЛІТ.ORG

кал

КАЛ, у, ч.

1. Рештки перетравленої їжі, що їх викидає кишечник назовні. При заразних кишкових захворюваннях збудники виділяються через нижню частину кишечника, тобто з калом, при черевному тифі — ще й через сечу (Підручник дезинф., 1953, 36).

2. розм. Бруд, болото, грязь. Земля взялась од крові калом (Котл., І, 1952, 227); Ноги у їх [них] були чорні, в калу, як і ноги їх скотини (Мирний, І, 1954, 318).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 73.

Кал, лу, м.

1) Грязь. Ой гей, воли, та гей помалу, та витягніть мене із калу, та поставте мене на суши. Грин. III. 367. Як посієш ячмінь та овес у кал (= поки земля ще мокра), так вони тебе нарядять і в жупан. ХС. І. 75. Земля взялась од крови калом. Котл. Ен. Бодай мої сльози сину, на кали не впали. Н. п. Посадив на кал (кого). Поставилъ въ безвыходное положеніе. Ном.

2) У Кулиша употреблено въ значеніи: калъ, пометъ. І зчезне він, мов кал його, без сліду. К. ІОВ. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 208.

вгору