КА́ЙСТРА, и, ж., діал. Повстяна торба; тайстра. Козаки підголювали чуби, діставали з кайстрів чисті сорочки, дьогтем мастили чоботи (Панч, Гомон. Україна, 1954, 255).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 73.

Кайстра, ри, ж. Мѣшокъ. От зробив (кіт) собі скрипочку й молоточок і писану кайстру. Прийшов до (лисичиної) нори — як заїра… «Піду я, подивлюся: хто там грає». От вона (лисиця) й пішла, а він її цок да в лобок, да в писану кайстру. Рудч. Ск. і. 28.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 208.

ка́йстра — старовинна повстяна або полотняна торба, яку носили через плече на шнурку, мотузку або шлейці; див. ще та́йстра; У спо­лученні: пи́сана ка́йстра — торба, пошита з різнокольорових клапти­ків. От зробив [кіт] собі скрипочку й молоточок і писану кайстру. Прийшов до [лисиччиної] нори — як загра… «Піду я, подивлюся: хто там грає». От вона [лисиця] й пі­шла, а він її цок да в лобок, да в писану кайстру (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 267.