КАЙДА́НИ, ів, мн.
1. Залізні ланцюги з кільцями, що їх заклепують або замикають на руках чи ногах арештованого, в’язня. Серед тюрми сидить гетьман Байда, прикований до стовпа; на ногах у його залізні кайдани (Н.-Лев., II, 1956, 457); Як той дуб ти гордо стій Хай ні зради, ні догани, Ані муки, ні кайдани — Дух зломить не зможуть твій (Гр., І, 1963, 125); Кармелюк стояв з шматками розірваних кайданів на ногах (Кучер, Пов. і опов., 1949, 77).
◊ Волочи́ти кайда́ни див. волочи́ти; Забива́ти (заби́ти) в кайда́ни див. забива́ти; Зали́ти в кайда́ни див. залива́ти.
2. перен. Те, що зв’язує людину, позбавляє її волі. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч., І, 1951, 354); [Річард:] Що ж, я досяг, чого хотів, — я вільний. Розбив усі кайдани свого серця і серце вкупі з ними (Л. Укр., III, 1952, 110); — Нам нічого втрачати, хіба що кайдани! (Головко, І, 1957, 63); Вільне від кайданів догматизму, наше літературознавство здатне вже розв’язувати такі завдання, за які раніше не бралося (Літ. Укр., 2.VI 1967, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 72.