КАЗИ́ТИСЯ, кажу́ся, ка́зишся, недок.
1. Впадати в лють; скаженіти, шаленіти, біситися. Пан кричав, казився (Фр., X, 1954, 288); — Пам’ятаю, німці геть казилися, розшукуючи якогось «Івана Івановича» (Ю. Янов., І, 1954, 114); * Образно. Казилась хуртовина (Коп., Вибр., 1948, 213).
2. розм. Пустувати, жирувати (у 1 знач.). Попереду, біля червоної корогви, казились п’яненькі молодиці і стара баба: танцювали, вибивали тропака і крутились із парубками (Стор., І, 1957, 360).
◊ Кази́тися з жи́ру — коверзувати, дуріти з розкошів. Багатирі, дуки гуляють-бенкетують! З жиру не знають, що робити, та казяться! (Мирний, III, 1954, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 71.