КА́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до каза́ти; // у знач. ім. ка́зане, ного, с. Те, про що йде мова. Казаному кінця нема (Номис, 1864, № 4525); // ка́зано, безос. присудк сл. Прийшов Хвесько до батька та й просить, як йому казано (Стор., І, 1957, 36); Гаїнка чула все, що про неї казано (Гр., II, 1963, 433).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 69.