КАДИ́ЛО, а, с.

1. Металевий посуд на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для куріння ладаном під час відправи православного й католицького релігійного культу. Будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти (Шевч., II, 1953, 344); — Нам не треба кадила й кропила! (Н.-Лев., І, 1956, 453); Кумедно, що колись у кадило вірили та в розмальовані дошки на стінах (Ю. Янов., V, 1959, 160).

◊ Роздму́хувати (роздму́хати) кади́ло, зневажл.— зняти навколо чогось розмови, балачки, галас. Пан радник таки хоче роздмухати кадило? Ну, що ж! Тим гірше для нього (Кулик, Записки консула, 1958, 150).

2. (Melittis L.). Однорічна трав’яниста рослина, квітки якої розкриваються вночі й сильно, приємно пахнуть.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 68.

Кадило, ла, с.

1) Кадильница. Дяк співа, попи з кадилами, з кропилом. Шевч. З кадила дим по церкві пішов.

2) Ѳиміамъ, ладонь. Дурному персвазія, а умерлому кадило, то все єдно. Ном. № 12967.

3) Раст. Melittis Mellissophyllum L. ЗЮЗО. І. 128.

4) — дике. Раст. Lamium maculatum. Лв. 99.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 206.

кади́ло = кади́льниця (зменше­не — кади́льничка) — металевий посуд на трьох довгих ланцюжках із прорізаною накривкою для ку­ріння ладаном або миром під час відправи православного й като­лицького релігійних культів; кадіння, за повір’ями, має велику очищальну силу; звідусіль воно виганяє нечисту силу (звідси — «боїться, як чорт ладану»); на Святвечір господар обкурює кади­лом обійстя, худобу; у церковному ритуалі обкурюються всі речі, дім, колодязь, поля, будівлі, стадо і т. ін. Будем, брате, 3 багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 266.