КАГА́Л, у, ч.

1. У Польщі в XVI-XIX ст.— єврейське громадське самоуправління й сама єврейська громада. — Є в нас свій магістрат, що зветься кагалом, свої тувими — лавники і свої радці — кагальники (Тулуб, Людолови, II, 1957, 90).

2. перен., розм. Галаслива юрба; зборище. Незабаром заробітчани усім кагалом подалися в село до корчми Лукаша Кондри (Стельмах, Хліб.., 1959, 202).

3. перен., розм. Гамір, безладдя, розгардіяш. Кагал, гармидер стояв у хаті (Мирний, І, 1949, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 67.

Кагал, лу, м.

1) Кагалъ — еврейская община. Жидівські кагали, ярмарки були йому замість телеграфів. Левиц. І. 180.

2) Презрительно: вообще какая-нибудь община, груша, кружокъ людей. Що там ні коять по ворожих кагалах, що ні видумують, як би те життя зупинити, — воно ширше та ширше виявляється. О. 1862. III. 26.

3) У Гулака-Артемовскаго кагалом названо общество чертей, вообще населеніе ада: В письмі стоїть (чапиш сміло): на кагал бісовський з начинкою душу й тіло одписав Твердовський. О. 1861. III. Г. Арт. 104.

4) Шумное, крикливое собраніе.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 205.

кага́л — єврейська віросповідальна община; зневажливо — взагалі яка-небудь галаслива група людей; фразеологізм: усім кага́лом — усі разом.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 266.