КАВА́ЛОК, лка, ч., розм. Те саме, що шмато́к. Баба була сама, стара, мала хату та й той кавалок поля далеко від села (Фр., IV, 1950, 10); — Коли б це.. вирватись з Вінниці. Щоб хоч куток теплий мати, хліба кавалок (Коцюб., І, 1955, 453); Кавалки снігу полетіли на здивовану дівчину з-під кінських копит (Ле, Наливайко, 1957, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 66.