КАБЛУ́К, а́, ч. Те саме, що підбо́р. Чоботи [в парубків] такі маленькі, на високих каблуках (Мирний, І, 1954, 74); Крутнулась на каблуці молодиця (Головко, II, 1957, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 65.

Каблук, ка, м.

1) Дуга, часть окружности.

2) Снарядъ для спугиванія рыбы, состоящій изъ дуги, концы которой соединены доской, оканчивающейся зубьями въ видѣ гребня; бороздя дно, эти зубцы спугиваютъ мелкую рыбу, попадающую въ поставленную раньше сѣть. Дуга наз. каблук, доска съ зубьями — гребінь. Шух. 1. 228.

3) Лука въ сѣдлѣ. См. Облук. Шух. І. 252.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 203.