КА́БАТ, а, ч., діал.

1. Солдатська куртка. Відси летіли на бабу їздці. В зелених кабатах із люльками в зубах, на червоних конях (Стеф., Вибр., 1945, 48).

2. Пальто. Нотар був одягнений у чорне з добротного сукна пальто, яке у них називали кабат (Турч., Зорі.., 1950, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 64.

Кабат, бата, м.

1) Куртка, солдатскій мундиръ. Ой вийду я з хати та й стану гадати: коби то не зброя, не білі кабати. Федьк. І. 43. Ой маю я кабат, зброю, — буде в чім ходити. Счас. 66.

2) У женщинъ — юбка. Гол. Од. 75, 76.

3) Кабата пійти́. Перекувыркиваться. Пострілений заєць кабата пійшов. Вх. Зн. 23. Ум. Кабатик. Гол. Од. 59, 81.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 203.

каба́т = кабати́на —

1) солдат­ський мундир в австрійській армії, де служили українці. Ой вийду я з хати та й стану гадати: коби то не зброя, не білі кабати (Ю. Федькович);

2) тільки кабати́на — довга шовкова або перкалева сукня, взимку — на ваті;

3) тільки каба́т — пальто. Назар був одягнений у чорне з добротного сукна пальто, яке у них називали кабат (А. Турин­ська).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 265.