КАБА́Н, а́, ч.

1. Самець свині (звичайно кастрований).— Ускочив у двір чийсь кабан (Н.-Лев., II, 1956, 274); Гмиря.. крекнув та й пішов до багаття на городі, де сини смалили кабана (Головко, II, 1957, 338); * У порівн. За богами [царем і царицею] — панства, панства В серебрі та златі! Мов кабани годовані — Пикаті, пузаті!.. (Шевч., І, 1951, 247).

2. Дика свиня; вепр. В бору плодились кабани. Ведмідь і сарна прудконога (Щог., Поезії, 1958, 359); Кабан — звір небезпечний, вбити його дуже важко (Знання.., З, 1967, 28); * У порівн. Зробився Турн наш біснуватим, Реве, як ранений кабан (Котл., І, 1952, 257).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 63.

Кабан, на, м. Кабанъ; вепрь. Не бурли, як кабан у кориті. К. ЧР. 132. Ум. Кабанець, кабанча, кабанчик. Ув. Кабанюга.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 202.

каба́н (зменшені — кабане́ць, ка­ба́нчик) — самець свині; більш уживана назва щодо кастрованої свійської тварини, яку годують на заріз; щодо дикої тварини вживає­ться назва вепр (див.), хоч, як за­свідчує Словник Грінченка, посту­пове розмежування двох назв тва­рини стерлося; кабанячі ікла здав­на були ритуальним предметом, зокрема служили талісманом; сим­волізує огрядну людину («Роз’ївся, як кабан»). Не бурли, як кабан у ко­риті (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 265.