КАБА́К¹, а́, ч., заст. Шинок. Перш усього блиснуло світло у кабаці… Гай, гай! Вже і в Липцях завелися кабаки (Кв.-Осн., II, 1956, 8).

КАБА́К², а́, ч., діал. Гарбуз. — Не кабак же в мене на плечах, а голова, та ще й неабияка! (Коцюб., І, 1955, 119); Кабаки, мов добре вгодовані свині, повипирали свої округлі боки (Добр., Очак. розмир, 1965, 44).

◊ Дава́ти (да́ти, підно́сити, піднести́) [пече́ного] кабака́, жарт. — те саме, що Дава́ти (да́ти, підно́сити, піднести́) [пече́ного] гарбуза́ (див. гарбу́з). [Возний:] Наталка многим женихам піднесла печеного кабака (Котл., II, 1953, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 63.

Кабак, ка, м.

1) Тыква. Чуб. І. 309. Ішов же я через тин, через три городи, потолочив кабаки, наробив я шкоди. Н. п. Піднести кабана. Отказать жениху. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака. Котл. Н. П. 352.

2) Кабакъ, питейный домъ. Тогді то козак, бідний нетяга, по кабаку похождає, квартирку одчиняє. ЗОЮР. І. 207.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 202.