ЙО́ЛОП, а, ч., зневажл., лайл. Те саме, що ду́рень 1; бевзь, недотепа. Пристиджені його вельможі На йолопів були похожі (Котл., І, 1952, 186); Найбільше лютував [Саранчук] сам на себе: отакий йолоп! Не міг затримати та допитатися одразу (Головко, II, 1957, 518).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 62.

Йолоп, йо́луп, па, м. Олухъ, дуракъ, глупецъ. Котл. Ен. IV. 18. Желех. Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану Возному? Котл. Н. П. 386.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 201.