ЙО́ЙКАТИ, аю, аєш, недок. Викрикувати «йой» від болю, страху тощо; охкати, стогнати. На тоці лежав розтягнений мужик і йойкав, і стогнав, і кричав (Фр., II, 1950, 99); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (Калин, Закарп. казки, 1955, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 62.

Йойкати, каю, єш, [p]одн. в.[/p] йойкнути, ну, неш, гл. Плакать, вопить, вскрикнуть. А на зуб собі йойкай! ЕЗ. V. 183. Ні плаче, ні голосить, бо відай не може, лиш часом, часом йойкне: Боже милий. Боже! Федьк. І. 67.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 201.