Искрити, рю́, риш, гл. Бросать искры. Сонце… искрило світом. Мир. Пов. І. 158. Схиливсь до своєї жінки, оком искрить. МВ. ІІ. 184. Ко́мін искри́ть — черезъ дымовую трубу вылетаютъ искры. Херс. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 194.