ЗІЩУ́ЛЕНИЙ, ЗЩУ́ЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зіщу́лити, зщу́лити.

2. у знач. прикм. Який зіщулився, зібгався, скорчився. Він тримався ще досить рівно, хоч порізане глибокими зморшками обличчя, зіщулені губи, що нависали над підборіддям, красномовно говорили, що полковникові було вже за п’ятдесят (Петльов., Хотинці, 1949, 159); Оддалік стояв зщулений і непомітний верховинський намісник о. Федір Стрипський (Скл., Карпати, II, 1954, 409); * Образно. Все теплішала зщулена тиша (Мас., Степ, 1938, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 580.