ЗІХО́ДИТИ див. схо́дити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 580.

Зіхо́дити, джу, диш, сов. в. зійти, йду, деш, гл.

1) Сходить, сойти, нисходить, низойти. Зійди з хреста, утіш мене єдину. Чуб. III. 17. Захотілось води напиться, — от вун і зійшов униз. Рудч. Ск. II. 107. Дрібен дощик зійде. Чуб. V. 144. Зійшов голос із небес вв. М. І. 11.

2) Уходить, уйти. Після обід ми з Катрею зараз зійшли з хати. МВ. ІІ. 111. Піде на тік, щоб з очей зійти. Св. Л. 158. Як же мені зійти з сього села? Г. Барв. 394. У чужу землю десь зійшли (запорожці). Мнж. 133.

3) Расходоваться, израсходоваться, выйти. Зійшов увесь хліб, уся страва. Черк. у.

4) Попадать, попасть, выйти. А щоб ти на добрий путь не зійшов! Ном. № 3693.

5) О водѣ: спадать, спасть. Вода зійшла, колеса стали. Гліб.

6) Всходить, взойти. Рада б зірка зійти, — чорна хмара наступає. Мет. 81. Зійди на могилу та не тужи дуже. Мет. 92. Ой зійду ж я, зійду на гору крутую. Мет. 59. Зійде твоя пшениченька густо. Мет. 28.

7) — на чий розум. Поступать какъ кто. Я на твій розум не зійду. Н. Вол. у. Зійшов на дитячий розум. Н. Вол. у.

8) — на що. Обратиться во что. І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо. МВ. І. 71. Тепер який багатир, а питиме горілку — зійде на ка-зна-що. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 155.