ЗІ́РОНЬКА, и, ж. Пестл. до зі́рка 1, 3-5. Діло було літом — от не згадаю, у середу чи в четвер,— саме як закотилось сонечко та зійшла вечірня зіронька (Вовчок, VI, 1956, 275); Налипав сніжок до брів, Цілував у губи. На долоню упаде Зіронька й розтане (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 137); * У порівн. Багато бачив я країв, Та отчий дім з тополею, Мов зіронька, мені світив… (Нех., Чудесний сад, 1962, 85); // Пестливе звертання до людини. [Ярослав:] Зіронька моя! Де ти була, чим бавилась, дитино? (Коч., П’єси, 1951, 30);
◊ Од зі́роньки до зі́роньки — з вечора до ранку. Росла в наймах, виростала, 3 сиротою покохалась. Неборак як голуб з нею, З безталанною своєю, Од зіроньки до зіроньки Сидять собі у вдівоньки (Шевч., II, 1963, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 577.