ЗІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм. Кричати, горлати, репетувати. Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (Вас., Вибр., 1954, 27); На греблі хтось басом ляско зіпав: — Проворніші Підніміть поранених і побитих! (Стар., Облога.., 1961, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 574.

Зіпа́ти, па́ю, єш, гл.

1) Кричать, орать. О. 1862. І. 42. То піп дурний — нащесерце зіпає. Ном. № 12464.

2) = Зіхати 2 и 3. Курєтко туй-туй здохне; от іще зіпає ледві. Вх. Зн. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 154.