ЗІГРА́ТИ і рідше ЗОГРА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. неперех. Взяти участь, провести час у якій-небудь грі. Потім грав я з татом в шашки. Як зіграли? Нічия! (Нех., Ми живемо.., 1960, 60); — Та тривай-бо, Галочко! — закричали їй дівчата,— ще у жони не зограли, а вона вже у хрещика (Кв.-Осн., II, 1956, 321); // перех. Провести партію в якій-небудь грі. Хлопці не встигнуть зіграти й партію в шахи… (Гончар, Тронка, 1963, 56).

◊ Зігра́ти весі́лля — те саме, що Спра́вити весі́лля (див. весі́лля). — Ну, Маріє,— сказав тоді майстер Пилип Васюта,— ми тобі таку хату вистругали, що й весілля у ній зіграти не гріх (Цюпа, Назустріч.., 1958, 439).

2. перех. Виконати, поставити в театрі, на сцені (п’єсу, оперу і т. ін.). Траплялось, що в тому чи іншому селі не було площадки, де можна було б зіграти виставу, і тоді актори спільно з колгоспниками самі будували її (Мист., 6, 1958, 32); // Зобразити кого-небудь, виконати якусь роль. Мама, напевно, вже й кається в душі, що влаштувала цю вечірку і дозволила Дарці зіграти роль дорослої (Вільде, Повнол. діти, 1960, 18); Значить, у Києві їй грати «Троянду» не трапиться. Хіба, може, тут зограє (Л. Укр., V, 1956, 231).

3. перех. Виконати що-небудь на музичному інструменті. [Функе:] Хто зуміє програти всі варіації цього вальса — той і буде автор. [Мама:] Ай, мій бог! А Ліза? [Функе:] Звичайно, вона мусить теж зіграти, якщо зуміє (Коч., II, 1956, 183); // неперех., перен., на чому. Вплинути на чиї-небудь інстинкти, почуття і т. ін., використавши їх у своїх цілях. Треба мати на увазі, що ідеологи буржуазії намагаються, зокрема, зіграти на струнах національних почуттів, отруїти людей дурманом буржуазного націоналізму (Матер. XXII з. КПУ, 1961, 86).

◊ Зігра́ти на ру́ку див. рука́; Зігра́ти вели́ку (важли́ву і т. ін.) роль у чому — вплинути на хід, розвиток, розв’язання чого-небудь. Я вже був одного разу в цьому місті, що двічі зіграло велику роль в угорській історії (Перв., Невигадане життя, 1958, 314).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 571.