ЗІГНУ́ТИЙ, рідко ЗО́ГНУ́ТИЙ, ЗІ́ГНЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зігну́ти і зогну́ти. Візьмемо колбу,заткнуту корком, крізь який проходить скляна трубка, зігнута під прямим кутом (Фізика, II, 1957, 3); Голова його з золотаво-рудим, підстриженим під бокс волоссям весь час витягувалась вперед, а руки були зігнуті в ліктях (Гончар, III, 1959, 7); Не встиг Йон ззирнутися з своєю Маріцею, зігнутою над вечерею в печі.., як Прохіра скрикнула: «Валєв!» (Коцюб., І, 1955, 262); Зігнутий старістю був він, і знав у житті він багато (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 43).

2. у знач. прикм. Який має дугоподібну форму. Назва Кривий Ріг виникла у другій половині XIX століття, коли були виявлені родовища залізної руди, що на карті мали форму зігнутого кривого рога (Наука.., 6, 1963, 20).

3. у знач. прикм. Який зігнувся від чого-небудь. Виноград на зігнутих гілках Гостинно простягав свої солодкі грона (Рильський, III, 1961, 158); Ледве перевівши дух, він боязко присів, і його зігнена постать у сумній задумі схилилася біля стола (Досв., Вибр., 1959, 190).

◊ Зі́гнутий (зо́гнутий, зі́гнений, зі́гнута і т. ін.) в три поги́белі (в три дуги́, вдво́є і т. ін.) — дуже низько нахилений (нахилена і т. ін.). Йому на думку спала зігнута в три погибелі постать Чижика (Мирний, І, 1949, 256); Зігнений вдвоє Кирило перелазив через квітники (Ірчан, II, 1958, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 571.