ЗЯ́ТИК, а, ч. Пестл. до зять; // зневажл. — Слухай ти, зятику дорогий! А чи не міг би ти часом якось інакше, щоб, знаєш, без хамства? (Головко, II, 1957, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 744.