ЗЧУДУВА́ННЯ, я, с. Стан за знач. зчудува́тися. — Це справді ви, Орядин? — А я, я! — відповів цей, обзираючись з немалим зчудуванням і мов немило вражений (Коб., І, 1956, 151); Підніс [Демидов] ногу і на велике своє зчудування замітив, що підошва черевика вже зовсім протерлася, діра трохи не наскрізь (Мак., Вибр., 1954, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 740.