ЗЧИНЯ́ТИСЯ, я́ється, недок., ЗЧИНИ́ТИСЯ, зчи́ниться, док.
1. Ставатися, відбуватися. На хвилину зчиняється метушня, солдати сідають на ослонах коло столу й попід стінами (Кол., На фронті.., 1959, 117); У Шулимки не раз зчинялись сварки, котрі переходили в побоїща (Збірник про Кроп., 1955, 53); І от при світлі догоряючого вогнища у глухому степовому байраці, у мертвій тиші сонного гаю зчинився бій (Коцюб., І, 1955, 185); Неважко було уявити собі, яка паніка зчиниться в місті, коли партизани з’являться там, де їх не чекали (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 52); // тільки док. Трапитися, скоїтися (про щось недобре, лихе). — Та таке скоїлось, таке зчинилося, що як ізгадаю, так млію… (Вишня, І, 1956, 77).
2. Підніматися, здійматися (про галас, гвалт, крик, лемент і т. ін.). На розі двох вулиць зчиняється гук (Вас., Опов., 1947, 225); Коли вмовкала скрипка, під вікном зчинявся галас (Ле, Міжгір’я, 1953, 297); Зчинився, крик, такий — що боже! Насилу дзвоником спинив Старший той крик (Мирний, V, 1955, 292); Матроси з ходу вдарили по фашистах багнетами, і над полем бою зчинився лемент і крик (Кучер, Чорноморці, 1956, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 738.