ЗЧЕ́ПЛЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. зчепи́ти і стан за знач. зчепи́тися 1, 2. При виготовленні струнобетонних плит в арматурі робляться проміжні потовщення. Це збільшує площу зчеплення з бетоном (Роб. газ., 10.IX 1965, 2).

Зче́плення моле́кул (між моле́кулами), фіз.— взаємне тяжіння між молекулами будь-якого тіла, завдяки якому тіло зберігає свою форму і об’єм. В твердому тілі зчеплення між молекулами дуже велике (Фізика, II, 1957, 46).

2. Поєднання, взаємний зв’язок. Істинне в поемі [«Галілей» Є. Плужника] часом перебуває в найскладнішому «зчепленні» з неістинним, помилковим (Не ілюстрація.., 1967, 282).

3. техн. Пристрій, за допомогою якого зчіплюють між собою машини, вагони і т. ін. На станції одразу стало тісно й гамірно. Якісь люди бігали по вузенькому перону, заливався сюрчок біля жадібної пащеки тунелю, гриміло зчеплення між цистернами, які ще насідали ззаду, стукаючи передні буферами (Загреб., Європа 45, 1959, 258); //Механізм автомобіля або трактора, що з’єднує двигун з трансмісією і дає змогу тимчасово роз’єднувати їх під час переключення передач, гальмування і зупинки. Андрій перевірив зчеплення, накинув залізний барок, потім коротко свиснув — «Фюїть!» — і «Орлик» повним чвалом вилетів на магістраль (Гур., Наша молодість, 1949, 48); Марія мовчки піднялась на трактор. Включила мотор, довго прислухалась. Потім витиснула педаль зчеплення (Колг. Укр., 12, 1957, 23).

4. техн. Кілька сільськогосподарських машин, залізничних платформ і т. ін., зчеплених разом. Він веде не тільки комбайн, а й зчеплення з дискових лущильників (Рад. Укр., 9.VІІІ 1949, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 737.