ЗЧА́СТА, присл., діал. Часто. Коні, здані на власну волю, самі шукали собі стежки серед сутінків і, зчаста форкаючи, тюпали звільна по похилій каменистій дорозі (Фр., VI, 1951, 60); — Рахіра забігає тепер уже зчаста, а не раз і по кілька день пробуває у своєї тітки ворожки (Коб., II, 1956, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 737.