ЗУСПІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., діал.
1. неперех. Встигнути. [Пріська:] Нема йому [Петрові], бідному, спокою!.. Коли то ж, коли нанесе його господь до нас — на хвилиночку ту… не зуспієш надивитися, словом перекинутися, як уже й назад їде… (Мирний, V, 1955, 159).
2. перех. Зустріти, застати. [Іван:] Як ось багатир почав за тією дівкою зорити; і де б то він її не зуспів: чи на вулиці, чи на роботі — лізе їй у вічі та й лізе (Кроп., І, 1958, 83).
3. неперех. Несподівано з’явитися. І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили, Та й ну з нею гратись, Радісінькі, що піймали (Шевч., І, 1963, 359).
Неща́стя (го́ре і т. ін.) зуспі́ло кого — з кимось трапилося нещастя, когось спіткало горе і т. ін.[Хома (до народу):] Люде добрі! Ви знаєте, яке нас зуспіло нещастя? (К.-Карий, II, 1960, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 732.