ЗУРО́ЧЕННЯ, я, с., етн. Дія та її результат за знач. зуро́чити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 732.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ЗУРО́ЧЕННЯ, я, с., етн. Дія та її результат за знач. зуро́чити.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 732.
Зурочення, ня, с. Сглазъ. Гол. III. 4.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 189.
зуро́чення = зо́чення — за народними повір’ями, наведення уроків (вроків) злим словом чи порчі злим поглядом, насилання хвороби, накликання нещастя на кого-небудь лихим оком чи словом; наврочення; зурочливим вважали передусім заздрісне око, тобто людей, лихих на очі; берегли від лихих очей насамперед немовлят, заслоняючи їх оборонними словесними формулами: «Нівроку!», «Рости велике!», «Камінь у зуби, печина в груди!»; остерігалися чорних, косих, маленьких очей, погляду з-під густих брів; вірування в зурочення відбилися в приповідках: «Як гляне, аж трава в’яне»; «Як гляне, аж молоко кисне». Боїшся, щоб не зурочив… У мене не такі очі! (Панас Мирний); Буває так, що тільки гляне і вже зурочить — зараз нападе на людину пропасниця (Грицько Григоренко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 255-256.