ЗУМО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗУМО́ВИТИ, влю, виш; мн. зумо́влять; док., перех.
1. Бути причиною чого-небудь, викликати щось; спричиняти. Серед багатьох причин, які зумовлюють низьку схожість насіння, основною є надмірний вміст у ньому вологи (Хлібороб Укр., 10, 1965, 8); Саме гуманізм, життєстверджуюча оптимістична настроєність, віра в могутню силу людського розуму — належать до тих світоглядних основ, які зближають провідного українського поета [М. Рильського] з Пушкіним і зумовлюють внутрішню співзвучність багатьох їхніх віршів (Рад. літ-во, 5, 1963, 36); Розвиток капіталізму в Росії зумовив виникнення нового класу пролетаріату (Тези про 300-річчя возз’єдн.., 1954, 13).
2. Будучи умовою існування або формування чого-небудь, визначати його якість, характер, специфіку. .. виробничий порядок зумовлює соціальні, політичні і суто духовні процеси життя (Ленін, 1, 1948, 116); Моря, океани… Вони не тільки надихають поетів. Разом із Сонцем вони зумовлюють клімат нашої планети (Наука.., 10, 1965, 10); Долю книги зумовлюють в однаковій мірі і якості книги, і якості читача — його вдача, інтереси й смаки (Смолич, Розм. з чит., 1953, 72); В дореволюційні часи.. українська культура будувалась в умовах національного гноблення українського народу, і це поклало на неї певний відбиток та значною мірою зумовило її політичний зміст (Рад. літ-во, 5, 1958, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 730.