ЗУЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗУЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., перех., розм. Використовувати, застосовувати; вживати. Не прогнівайтеся, якщо я дозволю тут собі зужити менторського тону (Кач., II, 1958, 27); // Витрачати. О, скільки треба сил зужить, Щоб викохать людину! А щоб її убити — мить, Коротку мить єдину (Перв., II, 1958, 245).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 729.