ЗУБРЯ́ЧКА, и, ж., розм. Те саме, що зубрі́ння. Він махнув рукою на спочинок і по давньому звичаю вдався в зубрячку (Вас., І, 1959, 228); Дітям було нелегко вчитися латинською мовою. Усе навчання будувалося на зубрячці, на механічному запам’ятовуванні (Іст. середніх віків, 1955, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 728.