ЗУБОТИ́ЧИНА, и, ж., розм. Удар по зубах. Знов залунала сороміцька лайка, ляпаси і зуботичини (Тулуб, В степу.., 1964, 185).

◊ Дава́ти (да́ти) зуботи́чину див. дава́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 728.