ЗУБОСКА́Л, а, ч., розм., рідко. Той, хто любить сміятися, жартувати або насміхатися; скалозуб, скализуб. Голос [у Лесі] дрижить, в горлі пересохло. Хотіла вже простягти руку до склянки з водою і побоялася — ще піднімуть на сміх зубоскали (Хижняк, Невгамовна, 1961, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 727.