ЗУБОВИ́Й, а́, е́, спец. Який має зуби (у 2 знач.), із зубами (про деякі машини, частини машин і т. ін.). Боронують впоперек посівів зубовими, прополювальними або сітчастими боронами (Хлібороб Укр., 4, 1965, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 727.

Зубовий, а, е.

1) = Зубний. Святий Антонію, зубовий цілителю, поможи мені. Чуб. І. 125.

2) — часник. Обыкновенный чеснокъ съ луковицей, распадающейся на зубки. Вас. 203.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 187.