ЗУА́В, а, ч., іст.

1. Солдат французьких колоніальних військ, які комплектувалися з північноафриканців і добровольців-французів. Шепче присмерк бананових дерев. Все ближче плеще гуща трав… А коли в небо вдарив рев [вибуху], — Вартовий прокинувся зуав (Бажан, Вибр., 1940, 30).

2. Солдат найманих стрілецьких частин в армії султанської Туреччини.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 724.