ЗСІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗСІ́СТИ, зся́ду, зся́деш, док. Сходити, злазити на землю (з коня, воза і т. ін.). З чужого коника і в грязі зсідають (Номис, 1864, № 9691); Діти повилазили ще вище на пліт та придивлялися, як молода зсідає з воза, як іде до хати (Кобр., Вибр., 1954, 152); — Зсядьте з коня, панно Маню! Вертати верхом ви нині не зможете більше (Коб., III, 1956, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 721.